Адвокат Віталій Наум, який здійснює захист інтересів Міністра фінансів України Данилюка О. О., надав коментар стосовно отриманого сьогодні рішення ДФС України про часткове задоволення скарги

Рішенням Державної фіскальної служби України (далі – ДФСУ) від 02.02.2018 року скаргу пана Данилюка О. О. задоволено лише частково. Скасовані нарахування податку на доходи фізичних осіб (далі - ПДФО) в розмірі близько 95 тисяч грн., тоді як нарахування основної суми ПДФО в розмірі близько 517 тисяч грн., ДФСУ залишила без змін.

 

З тексту вказаного рішення ДФСУ вбачається, що воно містить очевидні ознаки невмотивованості,   необґрунтованості та, загалом, незаконності. Серед іншого, закон (п. 56.8 Податкового кодексу) вимагає від ДФСУ винесення не будь-якого рішення за результатами розгляду скарги, а саме «вмотивованого» рішення. Більше того, скарга платника навіть вважається повністю задоволеною, якщо ДФСУ не виносить саме «вмотивованого» рішення (абз. 2 п. 56.9  Податкового кодексу).

 

З практики ЄСПЛ (яка є джерелом права) можна зробити висновок, що вмотивованим є те рішення, яким орган розглянув кожну із доречних вимог скаржника і, тим самим, дав йому зрозуміти, що скаржника було почуто (див. рішення у справах «Гірвісаарі протиФінляндії», «Проніна проти України», «Суомінен проти Фінляндії»).

 

В даному ж випадку, з рішення ДФСУ можна зробити висновок, що таке рішення не містить коментарів на аргументи, наведені у скарзі, а відповідно, що скарга пана Данилюка О. О. по суті не розглядалась.

 

Умовно, структуру рішення ДФСУ можна описати таким чином: вступна частина, опис фактичних даних, дослівні цитати законів (основний масив тексту), короткий опис підстави для часткового задоволення скарги (яка носить технічний характер) та висновок щодо часткового задоволення скарги.

 

Тобто, власне мотивувальної частини, із наведенням аргументів, які використані скаржником, рішення ДФСУ не містить.

 

При цьому, навіть ті цитати із законів, які навела ДФСУ, є недоречними, оскільки, в переважній більшості, наведені із Податкового кодексу, який не діяв і не застосовувався до правовідносин, яких стосуються спірні нарахування податку на доходи фізичних осіб (2005-2008 роки).

 

При цьому ДФСУ жодним чином не надані такі коментарі на аргументи пана Данилюка О. О., які наведені ним у скарзі до ДФСУ:

 

1) перевірка проведена, а спірне податкове повідомлення-рішення (далі - ППР) складене не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що встановлений законом, тобто з порушенням вимог частини 2 статті 19 Конституції України. А саме:

 

- перевірка проведена поза межами встановлених законом строків давності (1095 днів відповідно до п. 102.1 Податкового кодексу України);

- перевірка проведена на підставі ухвали слідчого судді, в той час як жоден закон не надає права та не встановлює процедури для ухвалення слідчими суддями рішень про проведення податкових перевірок;

- ГУ ДФС у м. Києві не є тим органом, який міг проводити перевірку навіть відповідно до ухвали слідчого судді. Ухвалою доручено провести перевірку працівникам ДФСУ, а не ГУ ДФС, яке є іншою особою;

- як наслідок - незаконність перевірки свідчить про незаконність рішення, складеного за її результатом (ППР);

 

Жоден з наведених в цьому пункті аргументів не знайшов відображення (коментарю) в рішенні ДФСУ.

 

2) ГУ ДФС у м. Києві, всупереч покладеним на неї обов’язкам, не з’ясовувала і не довела обставин, які мають значення для нарахування податку. Зокрема:

- розмір доходу Данилюка О. О. (який став базою для нарахування податку), факт його отримання і точна дата (період) такого отримання не підтверджені належними первинними документами. Висновки ГУ ДФС у м. Києві щодо вказаного доходу Данилюка О. О. ґрунтуються лише на неправильному трактуванні тексту копій документів, які не можуть вважатись первинними документами та не містять інформації, яка може використовуватись для цілей оподаткування;

рішення ж ДФСУ не коментує питань щодо належності документів, якими можна підтверджувати факт отримання доходу, щодо тексту документів, які надавались скаржником (який не містить точних даних про розмір саме отриманого доходу скаржника).

 

- ГУ ДФС у м. Києві не визначала, чи був Данилюк О. О. резидентом України для цілей оподаткування у спірний період (довідково: особа, яка не є резидентом України не повинна сплачувати податок з іноземних доходів);

питання резидентства не розглядається ДФСУ. В цій частині лише цитати Податкового кодексу, який не був чинним у спірний період.

 

- ГУ ДФС у м. Києві не визначила чи сплачував Данилюк О. О. податок у Великій Британії, який зменшує суму до сплати в Україні на підставі відповідної міжнародної Угоди про уникнення подвійного оподаткування;

положення і правила Конвенції не проаналізовані навіть шляхом простого цитування її тексту.

 

- ГУ ДФС у м. Києві самостійно визнала, що у них не було можливості визначити точний курс валют НБУ для визначення розміру доходу Данилюка О. О.; це свідчить про неправильність визначення бази оподаткування та нарахованої суми податку;

жодних згадок про правильність курсу валют НБУ, за яким визначається дохід, в тексті рішення ДФСУ,

 

3) в період за який нараховані податки згідно ППР, Данилюк О. О. не вважався резидентом України для цілей оподаткування, а тому закон не зобов’язував Данилюка О. О. сплачувати в Україні податки з його іноземних доходів;

питання резидентства цілком не розглядається ДФСУ.

 

4) всі доходи, отримані Данилюком О. О. у Великій Британії, були належним чином оподатковані в такій країні, що виключає їх повторне оподаткування в Україні згідно з правилами Конвенції між Урядом України і Урядом Сполученого Королівства Великобританії і Північної Ірландії про усунення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на дохід і на приріст вартості майна;

положення і правила Конвенції не проаналізовані і навіть не зацитовані.

 

5) відповідно до закону (та базових правових принципів) Данилюк О. О. не зобов’язаний доводити свою невинуватість, а ГУ ДФС, в свою чергу, намагається перекласти тягар доведення на Данилюка О. О.; при цьому навіть не зважаючи на запити органів ДФСУ в податкові органи Великої Британії, відповідь отримати не вдалось (або нас, принаймні,не повідомили про її результати);

 

6) необґрунтованість висновків акта перевірки, на підставі якого складене ППР, підтверджене висновком експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи.

 

З наведеного, на наш погляд, випливає,  що скарга Данилюка О.О. розглянута не була, а ДФСУ лише створила видимість такого розгляду.

 

Більше того, є навіть підстави вважати скаргу Данилюка О. О. задоволеною автоматично, оскільки скаржник так і не отримав «вмотивованого» рішення ДФСУ у встановлені строки (як цього вимагає ст. 56 Податкового кодексу).

 

Однак, ці та інші аргументи ми надаватимемо вже в суді. Найближчим часом, ми подаватимемо відповідний адміністративний позов.

 

Загалом, із практики участі в податкових спорах (як адвоката), можу сказати, що рішення ГУ ДФС в м. Києві та формальний підхід ДФСУ в даній справі є типовим для цих органів. Типовим також є скасування таких рішень в судовому порядку!